7.1 Поняття системи діагностичних ознак

Як зазначалося в розділі 6, методи неповної редукції припускають формування системи так званих діагностичних ознак, якими є деякі з вихідних ознак. Для цього первинний набір \(q\) ознак \(y=(y_1,y_2,…,y_q )\) заміняється набором \(s\) діагностичних ознак \(x=(x_1,x_2,…,x_s), (s<q)\). Слід зазначити, що зі скороченням кількості змінних треба дотримуватись деяких вимог для того, щоб створюваний опис не спотворював дійсності. Система діагностичних ознак складається з елементів, що найбільш повно характеризують об’єкти, формуючи якнайменш численний набір. Наведені вимоги виконуються тоді, коли діагностичні ознаки мають такі властивості:

• не корельовані або слабко корельовані між собою;
• сильно корельовані з ознаками, що не входять у діагностичний набір;
• дозволяють розділяти досліджувані одиниці, тобто характеризуються високою варіацією за всіма одиницями безлічі та достатньо низькою варіацією за одиницями усередині виділених груп;
• не мають зовнішніх впливів.

Основними є перші дві властивості, оскільки вони виключають взаємно дубльовані ознаки, а також забезпечують вибір таких, що якнайкраще представляють усі ті елементи, які не входять в отриманий перелік. Для того, щоб виконати першу вимогу, використовують методи розбивки на групи, які докладно описано в розділі 4. Використання методів вибору репрезентантів груп дозволяє створити систему індикаторів, що відповідає другій вимозі. Таким чином, якщо в сукупності ознак виділити однорідні групи, а потім вибрати репрезентанти в кожній з них, то отримана система показників відповідає першим двом умовам.